| Вихователь Сновидович Оксана Ярославівна освіта вища педагогічна Спеціаліст І категорії Працює над темою: "Народознавство в дошкільному навчальному закладі,як засіб особливого впливу на всебічний розвиток дитини". Я педагог і цим пишаюсь. Це спалах серця і моя це доля. Летить душа у світ дитячий – Це вибір мій, а не з чиєїсь волі. Несу малечі я з любовю тепло і радість,світло і надію, Веду шляхом знання і правди І це роблю з душею,як умію. Веду дітей у світ чудовий, Що від щедрот землі, щедрот природи. Вчимося разом цінувати Його скарби й традиції народу. Вкраїна – дім для всіх нас рідний, Наснага духу й міці в лихоліття А щоб ця істина відкрилась, Я серцем щирим віддаюся дітям. Дитинство - це важливий етап у житті кожної людини,тому що та соціальна ситуація, у якій зростатиме дитина, безпосередньо вплине на її духовне та психологічне ставлення до соціуму і до своєї особистості. Кожен із нас усвідомлює, що дитина – це,насамперед, дзеркало почуттів, соціальної дисципліни та колективної солідарності. Родина та дитячий садок є першими щаблями у системі освіти,вони виконують важливу функцію у формуванні свідомої особистості з патріотичними поглядами. Саме тому вихователеві важливо знайти правильний підхід до дитини, щоб спонукати її до самовираження, формування глибокої поваги до рідної землі та культури. Невичерпним джерелом духовної краси є народознавство (історична наука, що вивчає культуру і побут народів світу, їх походження, розселення та культурно-побутові взаємини; етнографія). Адже немає талановитішого вихователя, ніж рідна земля та її народна творчість, фольклор, традиції - це характерні народні вихователі. Народознавство виховує у наших малят моральні, патріотичні, естетичні, творчі задатки, якщо враховувати виховну силу казки, пісні, вишиванки, то вони є найважливішими засобами розвитку соціального індивідуума нашого майбутнього суспільства. За допомогою етнографії можна закласти в майбутнє покоління чемність, відповідальність, доброзичливість. Кожна нація має свої звичаї,що виробилися протягом багатьох століть. Звичаї - це не відокремлене явище в житті народу, це – втілені в рухи і в дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. Вони безпосередньо впливають на духовну культуру народу, а це, у свою чергу, впливає на народну творчість. Саме тому народна творчість нерозривно пов’язана зі звичаями народу. Народні звичаї охоплюють усі сфери громадського,родинного і особистого життя людей. Звичаї, а також мова – це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю, вони виробилися впродовж усього довгого життя і розвитку кожного народу. Інтерес дитини до минулого батьків, бабусь і дідусів, до народних традицій є могутнім чинником розвитку повноцінної соціальної особистості,з високими життєвими позиціями,духовними потребами. Бабусина казка, мамина колискова, дідусева сопілочка – це те, що залишилося у кожному з нас, що не тільки наповнює теплими спогадами про дитинство, але й формує стійкий зв'язок із рідним народом, його культурою. Таким чином, дитина змалечку навчається любити свій народ, свою батьківщину, почувається її часткою. Одним з основних завдань педагогічної роботи з дітьми є формування в них відповідальності за майбутнє Батьківщини, психологічної готовності до збереження народного майна. Ми маємо допомогти малюкам опанувати особливості побуту, звичаїв, культури українського народу. | 
